Классика - онлайн! Перша Українська Радіостанція Класичної Музики

Пошук

Ви не один!

На даний момент 167 гостей на сайті

Про Погоду

Наш Ефір

Зараз лунає NOW
Reload the page please

Facebook user?

Опитування

Слухати класичну музику – це для Вас:
 

День народження

14 серпня 2026
John Galsworthy 1867
Fred Davis 1913
Nehemiah Persoff 1919
Liz Fraser 1935
David Crosby 1941
Steve Martin 1945
Danielle Steele 1947
Gillian Taylforth 1955
Sarah Brightman 1960
Halle Berry 1968

Фото дня

9ea17abd40beb62b0fad516aa46a6527.jpg
Верьовка PDF Друк e-mail
Вівторок, 14 вересня 2010, 13:32

ВЕРЬОВКА
Григорій Гурійович

(1895 – 1964)

Народився у бідній селянській родині в містечку Березному на Чернігівщині. В 1916 закінчив Чернігівську духовну семінарію. У 1918-1921 рр. навчався у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка за класом композиції у Болеслава Яворського, диригування вивчав в Олександра Орлова. У 1933 закінчив інститут екстерном.
Від 1919 працює як керівник самодіяльності, викладає хорове диригування у музично-навчальних закладах Києва.
1923-1927 працює в музично-драматичному інституті, від 1931 — в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського). Від 1947 – професор консерваторії. Серед випускників Г. Верьовки – відомі згодом диригенти Михайло Кречко, Лев Венедиктов.
1941-1945 – науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР.
1943 організував Український державний народний хор, 1943-1964 був його художнім керівником і головним диригентом. 1964 хор отримав ім'я Григорія Верьовки.
1943-1952 – голова Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).
Верьовка як композитор працював переважно в області хорової масової пісні, займався обробками народних пісень. Твори Верьовки широко популярні, багато які з них стали істинно народними: «Ой, як стало зелено», «Ой чого ти земле, молодіти стала» і інші, а також жартівливі пісні («І шумить, і гуде»), патріотичні пісні, зокрема «Клятва», пісні, що оспівують працю «Дівчата з Донбасу», «Пісня про Волго-Дон», «Шахтарочка».
Серед творів великої форми – кантата «Ми ковалі своєї долі» на слова Павла Тичини.