Ерманно ВОЛЬФ-ФЕРРАРІ
Ermanno Wolf-Ferrari
(1876 – 1948)

Герман Фрідріх Вольф народився 12 січня 1876 р. у Венеції в родині відомого німецького художника Августа Вольфа та італійки Емілії Феррарі. З раннього дитинства Ерманно займався і музикою, і живописом, вивчення якого занесло Германа до Мюнхена. Але тут він серйозно зацікавився музикою і вступив до Мюнхенської консерваторії, де навчався з контрапункту і композиції у Йозефа Райнбергера. Поступово заняття музикою витіснили живопис, і Вольф став музикантом. У 19-річному віці він залишив консерваторію і повернувся до Венеції. У 1890-і роки він став хоровим диригентом, одружився, у нього народилася дитина. У цей період Вольф зустрічався і спілкувався c Арріґо Бойто і Джузеппе Верді; написав свої перші твори.
Змішане походження Вольфа дозволяло йому легко сприймати як італійську, так і німецьку культуру. У 1895 році він додав до свого німецького прізвища дівоче прізвище матері (Феррарі) та італізував своє ім'я. В 1897-1900 керував німецьким хоровим товариством у Мілані.
В 1900 році Вольф-Феррарі дебютував у Венеції зі своєю першою оперою «Попелюшка». Коли опера провалилася в Італії, молодий композитор повіз її до Німеччини. Німецька публіка Бремена виявилася більш прихильною до цього твору, і «Попелюшка» стала дуже популярною в Німеччині. Кантата «Нове життя» (1902) принесла композиторові світову славу. У 1902-1909 роках Вольф-Феррарі був професором композиції і директором Венеційської консерваторії. Потім кілька років викладав у Німеччині.
Вольф-Феррарі знайшов чудове джерело для своєї творчості. Основою лібрето багатьох його опер стали комедії італійського драматурга XVIII ст. Карло Гольдоні. Кожен новий твір композитора публіка зустрічала з захопленням. Це «Цікаві жінки» (1903), «Чотири самодура» (1906), «Секрет Сусанни» (1909), «Намисто Мадонни» (1911), «Цілюще Кохання» (1913). Він своєрідно передавав атмосферу 17-18 століть, час дії майже всіх його оперних творів. За стилем вони близькі до опер Пуччіні останнього періоду його творчості, вирізняються яскравими, самобутніми мелодіями, легкими і захопливими сюжетами, дотепністю та витонченістю. А «Намисто Мадонни» (1911), «Хитрун» (1927) та «Небесна сукня» (1927) – реалізмом побудови сюжету, що вносить в його творчість ознаки веризму.
До початку першої світової війни опери Вольфа-Феррарі перебували серед найпопулярніших у Світі. Але війна стала початком кінця його кар’єри. Венеція і Мюнхен опинилися по різні сторони барикади. Він переїхав до Цюріха, де не написав практично нічого. Незадовго до закінчення війни Вольф повернувся до Мюнхена і відновив роботу. Однак у творах післявоєнного періоду з'являється меланхолія і понурість.
У 1920-30-ті роки Вольф-Феррарі створює кілька нових творів у дусі своєї ранньої творчості, але колишньої популярності йому досягти не вдається, хоча опера «Перехрестя» (1936) витримала у Німеччині близько 100 вистав і вважалася у Третьому Рейху одним з успішних оперних творів. У 1939 році він став професором Моцартеума в Зальцбурзі. Там він провів важкі роки Другої світової. У 1946 році повернувся до Венеції, де й помер у віці 72 років.

Основу творчості Вольф-Феррарі становлять 15 опер. Крім них він написав понад 30 інструментальних та близько десяти вокальних творів.